Часто, почувши погані новини про чиєсь здоров’я та смерть, люди не знають, як себе поводити. І тут починається… Шок, стрес, розчарування і, найчастіше питання: «За що? Чому саме Я?»

Відразу мільйон призначених аналізів, консультацій лікарів. Все, як в тумані. Людина розгублена, не розуміє з чого почати. А тут ще і сусіди, знайомі, родичі із запитаннями. Все до купи.

«Хочеться забігти!!! Десь до лісу. Заховатись. Нікого не хочу ні бачити, ні чути!!! Не хочу чути ніяких слів підтримки!!! Це все пусті слова» - часто я чую на своїх консультаціях.

«Зайшла у відділення. Відчуваю на собі погляди жалю від таких самих пацієнтів, як і я. Мені стає соромно від того, що я така сильна та незалежна, а зараз така беззахисна. На очах сльози і багато запитань без відповіді. Здається, що все. Починається аналіз прожитого життя. Зупиняюсь. Хочу лягти, заплющити очі і забути це все, як страшний сон. Але ні… в палату заходить медсестра і дає направлення на обстеження. Знову тривога, очікування. Наступного дня – операція.

Все. Прокинулась від наркозу. Наче вже все позаду, але внутрішній стан тривожний. З підсвідомості лунає купа запитань: Як далі? Що робити? Як жити? Як спілкуватись з рідними? А ще я ж так люблю море, як же тепер? І знову невизначеність.

Через пару днів я отримала направлення на реабілітаційне відділення. Не розумію, яка реабілітація? Що ще? З обережністю та цікавістю піднімаюсь на 7-й поверх онкоцентру, відчиняю двері і бачу зовсім інше: привітний медичний персонал, приємна атмосфера, процедури, які сприяють одужанню та налагодженню психо - емоційного стану. І, на радість, розпочався якийсь новий етап лікувального процесу: ЛФК, ароматерапія, пневмомасаж, психологом в кімнаті  психологічного розвантаження, зустрічі з волонтерами.

Під час процедур у реабілітаційному відділенні налагодили спілкування з іншими пацієнтами і, кожна ділилась своєю історією. Це мені  допомогло «подивитись» на діагноз іншого поглядом. Завдяки груповим консультаціям з психологом мені стало легше спілкуватись з родичами, друзями. 

 Я зрозуміла, що це не вирок. Так сталось. І тепер тільки вперед з дотриманням усіх рекомендацій лікарів.

Дуже вдячна співробітникам реабілітаційного відділення за чуйне ставлення до пацієнтів. Адже тут я отримала багато відповідей на свої питання; інформації щодо подальшого свого життя з наслідками цього діагнозу.

Окрема вдячність адміністрації онкоцентру за створення та розвиток такого відділення. Ви робите дуже корисну справу, піклуючись про пацієнтів не тільки на фізичному тілі, а і психо- емоційному стану людини».